Матеріали до відзначення

Дня пам’яті та примирення (8 травня) та

Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (9 травня)

Ключові позиції:

Друга світова війна стала найбільш кривавою і жорстокою в історії людства (загинуло від 50 до 85 мільйонів людей). Україна вшановує пам’ять кожного, хто боровся з нацизмом, а також інших жертв війни. Та війна стала можливою через змову антигуманних режимів – нацистського і радянського, які ставили геополітичні інтереси вище прав і свобод людини. Крім того, слабкість, страх і нерішучість міжнародної спільноти заохочували агресорів до все більшого розмаху злочинів.

Українці воювали на боці антигітлерівської коаліції (Об’єднаних Націй) і зробили значний внесок у перемогу над нацизмом та союзниками гітлерівської Німеччини. Ціною цього стали надзвичайні втрати упродовж 1939–1945 років – українців та інших народів, які проживали на нашій землі й боролися проти тоталітарних режимів. Тоді загинуло понад вісім мільйонів осіб. Ми добре знаємо ціну війни, тому плекаємо мир.

Акцентуємо в ці дні на людське, а не лише на геополітику і військову стратегію й тактику. Надзвичайно важливо згадувати та вшановувати подвиг ветеранів, котрі боролися з нацизмом і перемогли його. Але не менше заслуговують на увагу та пам’ять інші, кого торкнулась війна – військовополонені, остарбайтери, підпільники, діти війни, цивільні, які постраждали від окупації і бойових дій, що прокотилися через їхні міста і села. Війна це не лише танки, гармати і видовищні бої – війна це мільйони маленьких і великих людських бід, які тривали роками.

Зараз, як і в роки Другої світової війни, Україна воює з агресором. Сьогодні це путінська Росія, яка посягає на нашу територіальну цілісність, намагається зруйнувати міжнародну систему безпеки і потенційно загрожує миру у всій Європі. Ця боротьба триває щоденно вже шість років і ми не маємо права програти, бо, як і 75 років тому, захищаємо рідну землю, боронимо своє право вільно обирати майбутнє. Для нас це війна за свободу, цивілізованість, демократію та європейські цінності проти імперських амбіцій підступного агресивного сусіда-злочинця. Міць наших збройних сил є запорукою існування держави та збереження прав людини для громадян.

Жодна країна не може претендувати на визнання власної виняткової ролі у перемозі над нацизмом. Перемога – плід титанічних зусиль десятків держав та сотень народів. Так само неприпустимими є спроби прикриватися моральним авторитетом переможця у Другій світовій для ведення агресивної політики у наш час. Сьогодні влада Росії поводиться як руйнівник системи міжнародних відносин, заснованої державами-переможцями Другої світової війни. У цьому вона більше нагадує гітлерівську Німеччину 1930-х, напередодні глобального конфлікту.

День пам’яті та примирення та День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні символізує не тріумф переможців над переможеними, а має бути нагадуванням про страшну катастрофу і застереженням, що не можна розв’язувати складні міжнародні проблеми збройним шляхом, ультиматумами, агресією, анексією. Найважливішим підсумком війни має бути не культ перемоги, а вміння цінувати мир, категорично і безкомпромісно захищати його всіма розумними засобами. Наша пам’ять є запобіжником від того, щоб подібні лиха ніколи не повторювалися. Саме тому ми обираємо європейську відповідальну модель пам’ятання під гаслом “Ніколи знову” замість екзальтованої маніпуляції під гаслом “Можєм повторіть”. Зважаймо, що у державах, де важливе кожне людське життя, де гуманність визнається найвищою цінністю, ідеї про «повторіть» не приживаються, адже повага до людської гідності – це свого роду «імунітет» від вірусів дегуманізації. В цьому контексті мир це не закляклий страх перед ворогом, не капітуляція, не просто відсутність військових дій, а ключова умова для гармонійного розвитку особистості та суспільства.

Трагедія Українського народу в роки Другої світової полягала в тому, що на час початку війни він був розділений між кількома державами. Українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі інтереси і вбивати інших українців. За панування над Україною воювали дві тоталітарні системи (нацисти і комуністи), що однаково не рахувалися з ціною людського життя. Кожна сторона протистояння використовувала у власних цілях “українське питання”. Однак єдиним справді українським політичним суб’єктом у роки війни був визвольний рух – люди і організації, що боролися за незалежність від обох тоталітарних систем. До таких організацій, зокрема, зараховують і Українську повстанську армію.

Історія нас вчить, що Український народ перемагає тоді, коли ми єдині, соборні, діємо разом і захищаємо те, що нам дороге. Коли ми разом, коли ми відчуваємо, що справедливість на нашому боці і стоїмо за свою землю, тоді ми непереможні.

Завершення Другої світової війни, на жаль, не звільнило світ від тоталітарних режимів. Наприклад, той самий комуністичний Радянський Союз скористався із перемоги над нацизмом і укріпив свої позиції у світі. Він проіснував аж до 1991 року і за цей час був ініціатором або причетним до численних злочинів (геноциди, військові інтервенції, каральна психіатрія, розробка та використання заборонених озброєнь тощо).

Гасло інформаційної кампанії: “1939–1945. Пам’ятаємо. Перемагаємо”

Ми пам’ятаємо, яким страшним лихом для українців була Друга світова війна. Пам’ятаємо, що агресора зупинили спільними зусиллями Об’єднані Нації. Не забуваємо: той, на чиєму боці справедливість, хто захищає свою землю, завжди перемагає. Ця пам’ять робить нас сильнішими. Вона – запорука того, що в майбутньому подібна трагедія не повториться.

Історична довідка від Українського інституту національної пам’яті

Друга світова війна – глобальний військовий конфлікт в історії Землі та причина найбільших трагедій ХХ століття.

У війні взяли участь 80 % людства, бойові дії велися у 2/3 існуючих на той момент держав. Війна розпочалася 1 вересня 1939 року із вторгнення військ нацистської Німеччини до Польщі, а завершилася 2 вересня 1945-го беззастережною капітуляцією Японії. Під час війни були здійснені найбільші в історії злочини проти людства (зокрема, Голокост), а також уперше і востаннє використана атомна зброя. До армій ворожих сторін було залучено понад 110 мільйонів солдатів, загальні втрати військових та цивільного населення складають від 50 до 85 мільйонів осіб. За результатами війни було створено ООН (Україна – один із засновниць) і сформовано нову систему міжнародних відносин.

Шлях до розв’язання війни був відкритий Пактом Молотова–Ріббентропа
23 серпня 1939 року. Згідно із таємним протоколом до нього, нацисти та комуністи ділили Східну Європу на зони інтересів. Внаслідок цих домовленостей Третій Райх отримав змогу безперешкодного вторгнення в Польщу. СРСР розширився за рахунок Західної Білорусі та Західної України, Бессарабії з Буковиною, трьох країн Балтії, а також частини Фінляндії.

Український вимір Другої світової не обмежувався боротьбою Вермахту та Червоної армії на українській території, адже українців торкнулися кілька воєн:

1) німецько-польська 1939–1945 років (у 1939-му регулярна, а потім – підпільна);

2) польсько-радянська 1939 (неоголошена, відома як “Визвольний похід в Західну Україну”);

3) радянсько-румунська 1940–1945 (спочатку неоголошена – радянське вторгнення в Бессарабію та Буковину 1940-го, потім регулярна та підпільна – частина німецько-радянської війни);

4) німецько-радянська 1941–1945 (регулярна та підпільна, теж відома як “Велика Вітчизняна”);

5) німецько-українська 1941–1944 (підпільна);

6) радянсько-угорська 1941–1945 (регулярна та підпільна, частина німецько-радянської);

7) польсько-українська 1942–1947 (підпільна);

8) радянсько-українська 1939–1954 (підпільна).

Всі ці конфлікти мають безпосередній стосунок до Другої світової війни, оскільки були спровоковані нею, стали її відгалуженням і продовженням. Також до українського виміру війни входить участь українців в бойових діях поза Україною (наприклад, у радянсько-фінській “Зимовій війні” 1939–1940) та у складі іноземних армій. Безпосередньо перед початком Другої світової внаслідок проголошення незалежності Карпатської України почався україно-угорський конфлікт 1939 року.

Друга світова війна для України розпочалася 1 вересня 1939 року з німецьким вторгненням в Польщу. 110–120 тисяч українців у лавах Війська Польського розпочали світову боротьбу проти нацизму, 8 тисяч із них загинуло протягом першого місяця війни. Також 1 вересня Люфтваффе бомбардувало Львів та інші західноукраїнські міста, що перебували у складі Польщі. Між 12 та 22 вересня Львів пережив подвійну облогу: із заходу нацистськими військами, зі сходу – радянськими.

СРСР вступив у Другу світову війну 17 вересня 1939 року на боці нацистської Німеччини. В цей день радянські війська вступили на допомогу німецьким в Польщу та окупували Західну Україну і Західну Білорусь. Два роки Москва була союзницею Берліна.

Нацистсько-комуністичний союз був зруйнований 22 червня 1941 року німецьким вторгненням у СРСР. Протягом року з початку німецько-радянської війни Україна була окупована військами Третього Райху. Вигнання нацистів розпочалося восени 1943 року і завершилося наприкінці 1944-го. Український напрям був головним на Східному фронті: тут діяло від 50 до 75 % всіх дивізій Вермахту і половина всіх радянських сил.

Нацистський окупаційний режим в Україні був одним із найжорстокіших у світі. Безпосередньо своїми руками або із залученням “добровільних помічників” із числа місцевого населення нацисти знищили 1,5 мільйона українських євреїв і 20 тисяч ромів.

Україна на завершальному етапі війни.

Вся правда про Акт капітуляції Німеччини

Після вигнання нацистів і їхніх союзників з території України, Червона армія, в складі якої перебували й українці, здійснила низку наступальних операцій вже на території Європи. Серед них: Белградська (1944 рік), Будапештська (1944–1945 роки), Вісло-Одерська (1945 рік), Віденська (1945 рік), Берлінська (1945 рік), Празька (1945 рік).

Під час Яссько-Кишинівської операції 1944 року і наступних бойових дій радянські війська розбили 18 дивізій противника, вигнавши німецькі угруповання з Румунії. У ході визволення Польщі було розгромлено понад 170 німецьких дивізій. Однією із завершальних стратегічних операцій на європейському континенті стала Берлінська операція радянських військ, коли останні захопили столицю Німеччини. Ця операція тривала 23 дні – з 16 квітня по 8 травня 1945 року, впродовж яких радянські війська встигли просунутися на захід на відстань від 100 до 220 км. Зокрема, для штурму Берліна радянське керівництво спрямувало війська 1-го, 2-го Білоруських і 1-го Українського фронтів. У ніч на 1 травня 1945 року лейтенант Олексій Берест разом із Мелітоном Кантарія та Михайлом Єгоровим встановили прапор Перемоги над райхстагом.

Акт про безумовну капітуляцію нацистської Німеччини було підписано у Реймсі о 02:41 7 травня 1945 року. На вимогу представника СРСР генерала Івана Суслопарова США та Велика Британія погодилися відкласти її публічне оголошення, щоб Радянський Союз зміг підготувати іншу церемонію в Берліні (Сталін прагнув підписання капітуляції саме в захопленому ним Берліні). В СРСР на інформацію про капітуляцію 7 травня наклали заборону. Причина – Суслопаров підписав акт, не маючи директив із Москви. Інструкція з Кремля на той час не прийшла.

8 травня 1945 року о 22:43 за центральноєвропейським часом або 9 травня о 00:43 за московським у берлінському передмісті було підписано другий Акт про капітуляцію Німеччини.

Попри двічі підписаний акт, на фронті все ще тривали бої. Так, останні групи німецьких військ в Австрії було ліквідовано тільки 19 травня.

“Наш підрозділ вже захопив резиденцію Гіммлера. Ми розташувалися у підвальному поверсі. До нас спустився комбат і начальник штабу. Весь підрозділ вишикували. Запитали, чи є добровольці підняти прапор над райхстагом? А хто захоче ризикувати своїм життям в кінці війни? Командир розвідки наказав Єгорову та Кантарії вийти зі строю. Очолив групу лейтенант Олексій Берест. Мілетон Кантарія став протестувати, але вибору не було: або вперед на райхстаг, або військовий трибунал. Їм вручили прапор у чохлі. Замполіт батальйону 24- річний Олексій Берест був високого росту, здоровенний, йшов попереду і прокладав дорогу прапороносцям. Він першим піднявся на дах і витягнув туди Єгорова та Кантарію. Троє людей встановлювали прапор над райхстагом. Це сталося 30 квітня 1945 року приблизно о десятій вечора”.

Зі спогадів Петра Савича – учасника штурму райхстагу.

“Як би не розгорнулися події, – українці добре знають, де їх місце в страшних і рішучих перипетіях світової драми, що надходить в жахливій грозі і бурі воєнній. Ми – разом з Францією, Англією і Польщею… ми знаємо, що боротимемося за правду і справедливість, за право нашого власного народу на державну самостійність”.

Газета “Тризуб”. Париж. Вересень 1939 року.

Внесок українців

Після перемоги над нацистською Німеччиною 8 травня 1945 року СРСР приєднався до війни проти Японії. Беззастережна капітуляція Японії 2 вересня 1945-го означала завершення Другої світової війни, але окремі військові конфлікти, породжені нею, точилися ще кілька років. Організований спротив радянській владі на Західній Україні тривав до 1954 року, а окремі сутички – до 1960-х.

Україна зробила значний внесок у перемогу над нацизмом і союзниками Німеччини. На боці Об’єднаних Націй воювали українці у складі армій Великої Британії та Канади (45 тисяч осіб), Польщі (120 тисяч), СРСР (більше 7 мільйонів), США (80 тисяч) і Франції (6 тисяч), а також визвольного руху в самій Україні (100 тисяч в УПА) – разом понад 7 мільйонів осіб. Понад 2,5 мільйона українців були нагороджені радянськими та західними медалями та орденами, більше 2 тисяч стали Героями Радянського Союзу, з них 32 – двічі, а найкращий ас союзної авіації Іван Кожедуб – тричі.

Для України Друга світова війна – національна трагедія, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі інтереси і вбивати інших українців. За Україну воювали дві тоталітарні системи, що однаково не рахувалися з ціною людського життя. Кожна сторона протистояння на українських землях намагалася продемонструвати прихильність до українства, але єдиним справді українським суб’єктом у роки війни був визвольний рух – передовсім, Українська повстанська армія.

З різних причин на німецькому боці воювало до 250 тисяч українців і до 50 тисяч було мобілізовано до армій союзників Третього Райху.

Наслідки

Україна понесла надзвичайні втрати внаслідок війни. Найтяжчі – демографічні. Війна й окупація призвели до різкого, катастрофічного зменшення кількості населення, значних деформацій у його національному, статевому, віковому та професійному складі. Демографічні зміни такого характеру відбулися внаслідок взаємодії багатьох чинників: мобілізації значної частини чоловічого населення та їх масової загибелі; депортацій 1939–1941 та 1943–1945 років; загибелі мирного населення на теренах воєнних дій; евакуації у тилові регіони СРСР на початку війни; масового знищення нацистами та їхніми союзниками значної кількості військовополонених і цивільного населення; депортацій працездатного населення на примусові роботи до Німеччини; жорстокого протистояння сил руху опору в німецькому тилу; високої смертності під час окупації від голоду та хвороб; значного зменшення народжуваності тощо.

Сукупні демографічні втрати українців і громадян України інших національностей упродовж 1939–1945 років наразі оцінюються у понад вісім мільйонів осіб. За підрахунками вчених, Центральна, Південна та Східна Україна втратила 30% населення, Галичина – 22%, Волинь і Полісся – 12%. Для поповнення демографічних втрат воєнного періоду республіці знадобилося близько 25 років. Водночас Друга світова війна повністю змінила етнічне обличчя українського суспільства. З України практично зникли такі національні меншини як німці, кримські татари, українські євреї. Натомість кількість росіян із довоєнних 4 мільйонів за перше повоєнне десятиліття зросла до 7 мільйонів осіб.

Внаслідок війни змінився також етнічний баланс населення українських міст. У містах Сходу та Півдня України посилився й укріпився російський елемент, натомість у містах і містечках Центральної України українці стали домінуючим етносом після винищення нацистами євреїв, а на Західній Україні українці замінили в містах репатрійованих поляків, румунів, чехів, угорців і знищених євреїв.

Суперечливими є статистичні дані щодо матеріальних збитків України внаслідок Другої світової війни. Зокрема, за повоєнними підрахунками, було зруйновано майже 700 українських міст і 28 тисяч сіл, спалено близько 320 тисяч господарств.

Україна в результаті Другої світової війни зазнала матеріальних втрат у розмірі понад 45 % від збитку усього СРСР. З метою створення могутнього військово-промислового потенціалу на сході СРСР під гаслом “Все для фронту! Все для перемоги!” більшовики вивезли з України 550 промислових підприємств, майно і худобу тисяч колгоспів, радгоспів, МТС, десятки наукових і навчальних закладів, осередків культури, історичні цінності. Виїхало майже 3,5 мільйона жителів республіки – кваліфікованих робітників і спеціалістів, науковців, творчої інтелігенції, які віддали трудові й інтелектуальні зусилля в розвиток воєнного й економічного потенціалу СРСР.

У підсумкових звітах Надзвичайної державної комісії зі встановлення і розслідування злодіянь німецько-фашистських загарбників та їхніх спільників і заподіяних ними збитків громадянам, колгоспам, громадським організаціям, державним підприємствам СРСР на території УРСР у результаті війни у 1946 році була офіційно оприлюднена цифра у 285 мільярдів карбованців. Згодом, у зведених даних щодо матеріальних втрат, яких зазнала Українська РСР станом на 1 квітня 1945 року зазначено цифру у 353 422 мільярди карбованців. Збитки, нанесені Криму, Волинській, Дрогобицькій та Станіславській області, державним підприємствам, громадським організаціям союзного значення не було враховано. Сучасними дослідниками (Інститут історії НАН України) збитки України, отримані внаслідок війни, оцінюються в понад 450 мільярдів. Слід також говорити не тільки про прямі збитки від ведення бойових дій, а й, наприклад, про кількість евакуйованих підприємств до Німеччини напередодні відходу німецьких військ.

Довідка про мак пам’яті

Квітка маку в українській традиції

В українській міфології мак має дуже багато значень. Це символ сонця, безкінечності буття й життєвої скороминущості, пишної краси, волі, гордості, сну, отрути, оберегу від нечистої сили, а також хлопця-козака, крові, смерті. Ця квітка часто згадується в українських народних піснях та думах, особливо козацької доби: “Ой, з могили видно всі долини, – сизокрилий орел пролітає: стоїть військо славне Запорізьке – як мак процвітає...”.У відомій пісні “Ой, ти, Морозенку, славний козаче”, мак згадується поруч зі смертю козака: “…Обступили Морозенка турецькії війська. По тім боці запорожці покопали шанці; Ой, впіймали Морозенка у неділю вранці. Ой, недаром ранесенько той мак розпускався, – Ой, уже наш Морозенко в неволю попався…” Образ маку нерідко символізує козака, що героїчно загинув, боронячи Україну.

З народної творчості мак у такому символічному значенні перейшов у художню літературу. В Івана Франка: “Гей, Січ іде, красен мак цвіте! Кому прикре наше діло, Нам воно святе”. Легенду про мак обробив і Михайло Стельмах у творі “У долині мак цвіте”: “…Ординці воїна скришили, на землю впало тіло біле і, наче зерно, проросло, а влітку маком зацвіло…” Одна із героїнь роману Олеся Гончара "Прапороносці" гине в долині червоних маків.

Символ пам’яті у світі

Його появу пов’язують із віршами двох людей: канадського військового лікаря Джона МакКрея та представниці Християнської асоціації молодих жінок Мойни Майкл. Перший під враженням боїв у Бельгії у 1915 році написав твір “На полях Фландрії”, що починався словами: “На полях Фландрії розквітли маки Між хрестами ряд за рядом”. Друга – 1918 року написала вірша “Ми збережемо віру”, в якому обіцяла носити червоний мак у пам’ять про загиблих. Саме Мойні Майкл у листопаді того ж року причепила червоний шовковий мак на пальто.

У 1920 році Національний Американський легіон прийняв маки як офіційний символ, а в 1921-му червоні маки стали емблемою Королівського Британського легіону. В Польщі червоні маки є символом перемоги 11–18 травня 1944 року Другого корпусу генерала Андерса в боях за гору Монте-Кассіно в Італії.

В сучасній Україні

Червоний мак як символ пам’яті жертв війни вперше використано в Україні на заходах, приурочених до річниці завершення Другої світової війни у 2014 році. Дизайн розроблено за ініціативи Українського інституту національної пам'яті та Національної телекомпанії України. Автором символу є харківський дизайнер Сергій Мішакін. Графічне зображення є своєрідною алюзією: з одного боку воно уособлює квітку маку, з другого – кривавий слід від кулі. Поруч із квіткою розміщено дати початку і закінчення Другої світової війни – 1939–1945 – та гасло “Пам’ятаємо. Перемагаємо”.

Всеукраїнська акція “Мак пам’яті”

Рекомендується виготовляти стилізовані червоні маки з паперу або тканини та розміщувати на одязі на лівій стороні грудей, якомога ближче до серця. Використання маків великого розміру або зображень на великих площинах: біг-бордах, сіті-лайтах, стелах, дошках, інших носіях як оздоблення класів, залів чи публічного простору залишається на розсуд організаторів за умови збереження гідної пошани до цього символу.

Український інститут національної пам’яті звертається з проханням до українців цими днями доповнити одяг червоним маком – символом пам’яті майже 8 мільйонів загиблих співвітчизників та 65 мільйонів убитих у світі.

Довідка про мистецьку акцію “Перша хвилина миру”

Український інститут національної пам’яті та Міністерство культури України в 2014 році ініціювали ще одну акцію на означення європейської традиції Дня перемоги – “Перша хвилина миру”.

Вона відбувається 8 травня. Починається о 21:45 покладанням квітів до Вічного вогню. В Києві локацією є парк Вічної слави (вулиця Івана Мазепи) біля “Вічного вогню”. Продовжується мистецькою частиною – під європейську та українську класичну музику згадують українців, полеглих у боротьбі з нацизмом у складі різних формувань – Червоній армії, Українській повстанській армії, арміях країн-союзників Антигітлерівської коаліції. Завершується акція о 23-й виконанням гімну Європи “Ода радості”. Таким чином мистецька акція символізує перші хвилини миру в Європі. О 23:01 за Актом про беззастережну капітуляцію Німеччини було проголошено припинення вогню.

Довідка щодо можливості використання “прапора перемоги” під час заходів 8–9 травня

Увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні передбачено Законом України “Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років”. Відповідно до статей 1–2 зазначеного Закону основними формами увічнення перемоги над нацизмом є, зокрема, відзначення Дня пам’яті та примирення (8 травня), Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (Дня перемоги) (9 травня), покладання квітів, вінків до пам’ятників та меморіалів, присвячених увічненню перемоги над нацизмом та вшануванню пам’яті жертв Другої світової війни. Використання в будь-якій формі зображень “прапора перемоги” під час таких меморіальних та урочистих заходів Законом не передбачено.

Разом із тим, згідно із підпунктом “в” пункту 4 частини першої статті 1 Закону України “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки” прапори, символи, зображення або інша атрибутика, в яких відтворюється поєднання серпа та молота, серпа, молота та п’ятикутної зірки, плуга (рала), молота та п’ятикутної зірки, є символікою комуністичного тоталітарного режиму. За пунктом 2 частини першої статті 1 зазначеного Закону поширення, а також публічне використання продукції, яка містить символіку комуністичного режиму, є пропагандою комуністичного тоталітарного режиму.

Частиною першою статті 3 цього Закону пропаганда комуністичного тоталітарного режиму визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв комуністичного тоталітарного режиму та заборонена законом. Відповідно до частини першої статті 4 Закону поширення, а також публічне використання символіки комуністичного тоталітарного режиму заборонено.

Відповідно до пункту 6 частини третьої статті 4 Закону заборона не поширюється на випадки використання символіки комуністичного тоталітарного режиму на оригіналах бойових знамен.

“Прапором перемоги” є штурмовий прапор 150-ї ордена Кутузова ІІ ступеню Ідрицької стрілецької дивізії, який має червоний колір, містить зображення поєднаних серпа і молота та п’ятикутної зірки, а також напис російською мовою “150 стр. ордена Кутузова ІІ ст. Идрицк. див. 79 с.к. 3 у.а. 1 Б. ф”. Оригінал зазначеного прапора перебуває на зберіганні в Музеї Збройних сил Російської Федерації у Москві.

Таким чином, “прапор перемоги” містить зображення поєднаних серпа і молота та п’ятикутної зірки, що є символікою комуністичного тоталітарного режиму. З огляду на це, поширення і публічне використання, у тому числі під час відзначення будь-яких державних свят, будь-яких зображень, копій, включно з офіційними копіями “прапора перемоги”, а також елементами зазначеної символіки комуністичного тоталітарного режиму у костюмах артистів є пропагандою комуністичного тоталітарного режиму та заборонено законом. Відповідно до пункту 7 частини третьої статті 4 Закону під час відзначення Дня пам’яті та примирення (8 травня), Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (9 травня) ветерани Другої світової війни можуть носити державні нагороди, ювілейні медалі та інші відзнаки, якими вони були нагороджені до 1991 року та протягом 1991–2015 років у зв’язку з річницями подій періоду Другої світової війни.

Довідка про “георгіївську стрічку” як елемент російської пропаганди

Формування символу “георгіївська стрічка” має тривалу та складну історію. Уперше вона з’явилася на ордені святого Георгія, заснованому 1769 року імператрицею Катериною ІІ. Орден став вищою військовою нагородою Російської імперії і видавався офіцерам за особливу мужність у бою. Пізніше сформувався цілий комплекс нагород, пов’язаний зі святим Георгієм: орден, медаль, хрест, прапор. Їх супроводжувала георгіївська стрічка, що, згідно з офіційними статутами, складалася з трьох чорних та двох жовтих смужок. Допускалося також використання оранжевого кольору замість жовтого.

Найбільш вірогідною є версія, що гама стрічки була взята з чорно-жовто-білого прапора Російської імперії. Інша версія – кольори символізують вогонь та дим, що підкреслює її виключно військовий характер.

Після встановлення в Росії влади більшовиків у 1917 році георгіївські нагороди припинили офіційне існування. Їх продовжували використовувати лише представники білогвардійського руху – Олександр Колчак, Антон Денікін, Євген Міллер – нагороджуючи вояків за активну боротьбу з радянською владою. З початком німецько-радянської війни в 1941 році значна кількість російських монархістів почала співпрацювати з нацистською Німеччиною. Георгіївськими кавалерами були начальник главка козачих війск Третього Райху генерал Петро Краснов, группенфюрер СС Рудольф Бангерський, член Комітету звільнення народів Росії майор Олександр Альбов, группенфюрер СС Андрій Шкуро. Особливо багато нагороджених було в Руському корпусі, що воював проти партизан у Югославії. Згідно з документальними фото 1941–1945 років, усі вони продовжували використання георгіївських нагород.

Крім того, стилізований Георгіївський хрест використовували як власний символ окремі підрозділи колабораціоністів, зокрема Російська визвольна народна армія (рос. – “РОНА”), що брала участь у придушенні антинацистських повстань у Польщі та Словаччині.

Найчисельніше збройне формування російських колабораціоністів – Російська визвольна армія, “власівці” – у своїй символіці використовувала, перш за все, Андріївський прапор та біло-синьочервоний триколор. Наприкінці війни до складу власівських військ включили РОНА та Руський корпус, що принесли з собою георгіївську символіку. Її сприймали виключно як власну національну.

Варто нагадати, що в ХІХ–ХХ століттях російські монархісти були найбільш послідовними противниками українського визвольного руху, заперечуючи саме право українського народу на існування.

В СРСР комплекс георгіївських нагород юридично не існував. Це було цілком логічно, адже радянська влада протиставляла себе дореволюційному самодержавству. З 1917 року діяла заборона носити царські нагороди. Однак 8 листопада 1943 року указом Президії Верховної Ради СРСР було засновано орден Слави, стилістично схожий на орден святого Георгія. Він надавався за аналогічні з останнім заслуги (особлива військова мужність) та також містив стрічку з трьома чорними та двома оранжевими смужками. У 1944–1945 роках ним було нагороджено близько 200 тисяч осіб.

Введення ордена Слави цілком вписувалося у сталінське відродження російського патріотизму напередодні та під час війни. Радянська влада радикально переглянула підхід до історії та національної політики, замінивши класовий підхід на випробуваний до революції великодержавний.

Історичні діячі, котрих раніше зображали як представників “класів-експлуататорів” (монархи Олександр Невський, Дмитро Донськой, Іван Грозний, Петро І, Катерина ІІ; “полководці” Олександр Суворов, Михайло Кутузов та інші), проголошувалися “геніальними будівничими російської держави”. Відновили традиційні в царській армії погони та гвардійські звання. У 1943 році відновили патріархат Російської православної церкви і залучили її до активної пропагандистської роботи. Кульмінацією імперського ренесансу стала заміна державного гімну СРСР у тому ж 1943 році. Етнічно нейтральний “Інтернаціонал” поступився місцем новому, що починався рядками “Союз нерушимый республик свободных сплотила навеки Великая Русь”.

Тож створення радянської версії ордена святого Георгія цілком вписувалося в канву з відновлення традицій Російської імперії в СРСР. Схожість двох орденів дала підстави для звернення окремих діячів культури до Сталіна з пропозицією прирівняти колишніх георгіївських кавалерів до кавалерів ордена Слави. Але радянське командування ідею зрівняння нагород відкинуло, хоча й розглядало їх як прояв російської військової слави.

Чорно-оранжева стрічка фігурувала також у іншій радянській нагороді – медалі “За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.”, заснованій 9 травня 1945 року. Згідно з указом, її мав право отримати кожен, хто “брав безпосередню участь у бойових діях на фронтах Великої Вітчизняної війни”. Медаль стала наймасовішою: на 1995 рік її отримали майже 15 мільйонів військовослужбовців. Саме через медаль чорно-оранжева стрічка увійшла до офіційної символіки німецькорадянської війни. За нею закріпилася назва “гвардійська” через схожість із відзнакою гвардійських екіпажів на радянському флоті, введеною 1942 року. Для гвардійців інших родів військ використовувався не чорнооранжевий символ, а нагрудний знак з червоним прапором.

1965 року нове керівництво СРСР на чолі з Леонідом Брежнєвим взялося активно формувати офіційну версію історії “Великої Вітчизняної війни”. 9 травня знову стало державним святом “Днем перемоги” і вихідним. Багатотисячними накладами друкували “правильні” книги про 1941–1945 роки. Карбували мільйони ювілейних медалей. “Гвардійську” стрічку почали масово розповсюджувати в агітаційній продукції до 9 травня, створюючи з неї символ перемоги над нацизмом. Хоча до 1945 року більшість учасників боротьби з нацистами не мали про неї жодного уявлення.

У Російській Федерації орден святого Георгія та Георгіївський хрест відновили указом Президії Верховної Ради РФ 1992 року. Остаточно затвердили у 2008-му. Першими відроджену імперську нагороду отримали військовослужбовці–учасники бойових дій у Південній Осетії та збройної агресії проти Грузії 2008 року.

Сучасна українська армія не використовує стрічки чорного та оранжевого кольору в символіці. Вітчизняні військові традиції засновані на зверненні до спадщини запорозького козацтва, досвіду боротьби за українську незалежність у 1917–1921 роках, участі українців у звільненні України від нацистів, національного руху Опору 1940–1950-х років. Георгіївська символіка, у кращому випадку, не мала до них безпосереднього стосунку, а в гіршому – уособлювала сили, чиї інтереси були протилежні українським. Катерина ІІ – засновниця ордена святого Георгія – відома також ліквідацією Гетьманщини, знищенням Запорозької Січі, введенням кріпацтва. Під час революції 1917–1921 років проти білогвардійців активно воювали як частини армії Української Народної Республіки, так і місцеві повстанські отамани, зокрема Нестор Махно.

Визвольний рух 1940–1950-х років безкомпромісно боровся з радянською владою. Чорно-оранжева емблема російської військової сили до цієї традиції не вписується.

Спроби утвердити гвардійську стрічку під назвою “георгіївська” як символ перемоги над нацизмом розпочалися 2005 року в Росії. З ініціативи державної інформаційної агенції “РИА Новости” стартувала однойменна акція. За задумом, вона мала стати символом “Перемоги” і пов’язати радянську історію з військовою славою дореволюційної та сучасної Росії.

Ототожнення георгіївської та гвардійської стрічок у ході акції стало, по суті, спробою монополізувати перемогу над нацизмом, представити її як суто національну російську. Внесок інших народів, у тому числі українського, нівелюється. Однозначно про виключну роль росіян та Росії у Великій Вітчизняній війні заявив Володимир Путін 2010 року. Таким чином, чорно-оранжева стрічка використовувалася у символіці Російської імперії, білогвардійському русі, радянських нагородах наприкінці та після Другої світової війни, а також у сучасних російських відзнаках. У всіх випадках вона символізувала, передусім, силу “російської зброї”.

Факти використання її російськими націоналістами, що воювали на стороні нацистів, не дають змоги говорити про виключну “антифашистську” спрямованість. “Георгіївська стрічка” є, перш за все, елементом російської символіки. Тож вважати її абстрактним символом Перемоги над нацизмом не можна. За такого підходу величезні жертви українського народу (як і інших народів колишнього СРСР) та активна участь у боротьбі з Третім Райхом виглядають другорядними та знеціненими.

Нагадуємо, що відповідно до Закону України “Про внесення зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо заборони виготовлення та пропаганди георгіївської (гвардійської) стрічки” № 2031- VIII публічне використання, демонстрація або носіння георгіївської (гвардійської) стрічки чи її зображення тягне за собою адміністративну відповідальність

З Днем Перемоги

 Перемога - вічне свято в наших серцях, те, що було - минуло, але ніколи не буде забуто! Сьогодні ми вітаємо вас з Днем Перемоги і бажаємо, звичайно ж, щастя і спокою! Нехай у вашому житті буде кохання і удачі, а також віра в те, що добро завжди перемагає!
 

25 листопада Україна вшановує жертв голодомору

Цей День щорічно відзначається в Україні в четверту суботу листопада.
Президент України, підтримавши ініціативу громадських організацій, міністерства культури і мистецтв, Державного комітету у справах релігій, Державного комітету телебачення і радіомовлення, ухвалив встановити в країні День пам’яті жертв голодомору і політичних репресій. Заходи, присвячені цьому дню, щорічно проходять в четверту суботу листопада.
Спочатку Указом президента України від 26 листопада 1998 року остання субота листопада оголошувалась Днем пам’яті жертв голодомору, потім Указом від 31 жовтня 2000 року цей день став іменуватися Днем пам’яті жертв голодомору і політичних репресій. У 2007-му році, згідно Указу Президента України № 431/2007 від 21-го травня 2007-го року, в назву цього пам’ятного Дня були внесені зміни: "Внести до Указу Президента України от 26 листопада 1998 року N 1310 (1310/98 ) "Про встановлення Дня памяті жертв Голодоморів та політічніх репресій" (в редакції Указа від 15 липня 2004 року № 797 (797/2004) зміни, виключивши у назві та тексті слова "та політичних репресій".
Зараз День пам’яті жертв голодомору щорічно відзначається в четверту суботу листопада.
В 2017 році День пам’яті жертв голодомору припадає на 25 листопада.

14 жовтня - День захисника України

Свято День захисника України відзначається у другій декаді жовтня і є неробочим днем. Встановлено Указом Президента в 2014 році. Традиції святкування і святкові заходи Дня захисника України широко підтримуються по всій країні. Дуже популярне свято.
Назва цього популярного в народі свята говорить сама за себе. Захист своєї Вітчизни від зазіхань з боку тих, хто час від часу намагається загрожувати державним засадам будь-якої країни - свята справа. Вона вимагає від людей сміливості, честі та відваги, дуже часто величезної самопожертви і колосальної самовіддачі.
Як свято, цей День прийшов на зміну не менш популярного колись всенародного Дня Червоної Армії. Радянська держава не «балувала» свій народ великою кількістю всіляких свят і пам’ятних дат. За великим рахунком керівництво намагалося обмежитися тільки специфічними святами, які ретельно намагалися пофарбувати в строгі політичні відтінки правлячої партії. Так було і з Днем Червоної Армії.
Цей День придбав, як День Народження Червоної Армії. Історично цьому передували події, що розгорнулися у палаючій бурі Першої Світової війни і революційних змін, які захлеснули відмираючу Російську Імперію. «Соціалістична вітчизна в небезпеці» - так було сформульовано опублікований 23-го лютого 1918-го року заклик Ради Народних Комісарів, датований 21-м лютого цього ж року. І дійсно, 18-го лютого 1918-го року турецькі та австро-німецькі війська, віроломно порушивши перемир’я, яку було укладено 15-го грудня 1917-го року з новою, тоді ще не цілком сприйманої всерйоз радянською владою, поспішили вторгнуться в Країну Рад. Була зроблена жорстка спроба окупації України, Прибалтики й Білорусії. Вже 21-го лютого німецькі війська, що складалися з 39-ти добре озброєних дивізій захопили Мінськ.
Без Армії, широкої народної підтримки і продуманої координації всіх зусиль було просто не можливо зберегти ні свої території, ні саму, нову соціалістичну державу. Захист Вітчизни - свята справа. Виснажений війнами і кривавим хаосом народ піднявся, знайшов у собі сили і встав на захист своєї Батьківщини. Супротивник був відкинутий.
Починаючи з 23-го лютого 1923-го за наказом чинної Реввійськради юної радянської держави щорічно стало проводитися свято Дня Червоної Армії. Після Другої Світової війни, в 1946-му році свято набуло нову назву - «День Радянської Армії і Військово-Морського Флоту».
Це був один з найулюбленіших і шанованих у народі свят. Народна самосвідомість завжди прагнула до підтримки добрих ініціатив, та вшанування захисників Вітчизни для народу стало однією з гарних славних традицій. Навіть нові реалії і розпад Могутньї Радянської держави не перекреслили цих традицій.
В наші дні День захисника Вітчизни зберігся в Росії, Киргизії і Придністров’ї, в Україні та Білорусії. У Російській Федерації цей День був закріплений у відповідності з новим законодавством, починаючи з 1995-го року. За рішенням Державної Думи Росії з 2002-го року це свято стало неробочим днем. З 2011-го року в Трудовий кодекс Російської Федерації були офіційно внесені відповідні зміни і навіть попередній робочий день 22-е лютого став на годину коротше. В Україні День захисників Вітчизни закріплений на підставі Указу Президента незалежної України № 202/99 від 23-го лютого 1999-го року в переліку пам’ятних дат і професійних свят.
Однак останні події початку 2014-го року і неоголошена війна Росії проти України змусили переглянути багато поглядів українського суспільства. Відповідно до Указу Президента України № 806/2014 від 14-го жовтня 2014-го року в Україні, з метою вшанування мужності і героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій та перемог українського народу, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві і на підтримку ініціативи громадськості, встановлено нове свято - «День захисника України», яке тепер відзначається щорічно 14-го жовтня, в день одного з великих православних свят запорізьких козаків - «Козацька Покрова» («Покров Пресвятої Богородиці»). Цим же Указом визнається таким, що втратив чинність попередній Указ Президента України від 23-го лютого 1999-го №202.
З 5-го березня 2015-го року День захисника України став неробочим днем. За відповідні зміни до статті 73 Кодексу законів про працю України №2187 в цілому проголосували 244 народних депутата Верховної Ради України.
У цей День ми приєднуємося до привітань на адресу всіх захисників нашої Вітчизни! Бажаємо їм благополуччя і сил, здоров’я і щастя! Мирного неба і смачного хліба! Зі святом Вас дорогі наші захисники!

24 серпня - День незалежності України

Історію України прийнято відраховувати з моменту створення Київської держави в 9 столітті. Після занепаду цього державного утворення і розпаду на дрібні князівства у 17 столітті утворюється Козацько-Гетьманська держава, яка проіснувала до кінця 18 століття, після чого, аж до 20 століття, незалежної української держави не існувало.
Після революції 1917-го року в Україні позначився підйом національного руху, що оформився в «Третій Універсал» Центральної Ради 20 листопада 1917 року, який оголосив Українську Народну Республіку - УНР. В цьому Універсалі було оголошено про свободу слова, преси, віросповідання, зборів, страйків, скасування смертної кари і т.п.
Після відмови українського уряду прийняти ультиматум більшовицької Ради Народних Комісарів, в якому вимагалося дозволити їм ввести свої війська в Україну, а також не пропускати на Дон білих офіцерів і козаків, почалася українсько-більшовицька війна. Військові успіхи більшовиків змусили керівництво УНР покликати на допомогу Німеччину.
З середини лютого 1918 року почався наступ німецьких і українських військ на територію, захоплену більшовиками. До квітня вся Україна була звільнена від більшовицької окупації, однак, по факту опинилася в німецькій - Німеччина привела до влади збройним шляхом свого ставленика. За цим послідувала громадянська війна і низка інтервенцій завершилися в березні 1919 року в Києві, на Всеукраїнському з’їзді Рад прийняттям конституції "незалежної Української Радянської Соціалістичної Республіки».
28 грудня 1920 між УРСР і РСФСР було підписано «Робітничо-Селянський союзний договір про військове й господарське співробітництво», який закріпив залежність УРСР від РСФСР. Наступний шанс на незалежну українську державу представився лише наприкінці 20 століття, після розвалу СРСР.
24 серпня 1991 Верховна Рада Української РСР проголосила Україну незалежною, демократичною державою і винесла «Акт проголошення незалежності України» на підтвердження всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року.
Незважаючи на порушення територіальної цілісності з боку агресивного російського сусіда на початку 2014-го року, ядерний шантаж, окупацію Кримського півострова, терор і подальшої війни, розв’язаної ним на території Донецької та Луганської областей, Україна залишилася вірною демократичним цінностям. Підтвердила свій без’ядерний статус, від якого відмовилася в обмін на гарантії збереження територіальної цілісності і суверенітету за Будапештським меморандумом.
8 серпня 2016-го року, з огляду на вагому користь в площині інноваційного духу українського народу, багатої культури і спадщини, тверду прихильність українського суспільства до демократичного вектору розвитку, а також внесок української діаспори, що проживає в Сполучених Штатах Америки в розвиток україно-американських відносин і внесок американців українського походження в освітній, науковий і економічний успіх штату Міннесота, Губернатором штату Міннесота Марком Дейтоном, День Незалежності України був офіційно проголошений святом штату: UKRAINIAN INDEPENDENCE DAY in the State of Minnesota.
Зусилля українського народу і світової спільноти спрямовані на відновлення територіальної цілісності і суверенітету держави Україна. Не зважаючи на агресію, в країні проводяться ряд реформ, метою яких є забезпечення загальнолюдських прав і свобод, економічного добробуту та подальшої інтеграції в міжнародні процеси.

23 серпня - День Державного Прапора України

Державний Прапор України - прапор із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольору із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3.
Українська національна традиція символічного відображення світу формувалася упродовж кількох тисячоліть. Використання жовтого та блакитного кольорів (з різними відтінками) на прапорах України-Русі простежується від прийняття християнства. Згодом ці два кольори набувають значення державних.
У середині XVII ст., Після приєднання Гетьманщини до Російської держави, набувають поширення блакитні (сині) полотнища із золотими або жовтими зображеннями хрестів та інших знаків. З часів козаччини жовто-блакитне поєднання кольорів поступово починає домінувати на українських хоругвах, прапорах і клейнодах.
Після того, як перервалася традиція козацької символіки, тривалий час в Україні, яка перебувала у складі Російської імперії, питання про національні символи не піднімалося.
Першу спробу створити жовто-блакитний прапор з двох горизонтальних смуг приблизно такої форми, як тепер, здійснила Головна Руська Рада (орган, який представляв національний рух українського населення Галичини), яка почала боротьбу за відродження української нації. У червні 1848 року на міській ратуші Львова вперше був піднятий жовто-блакитний прапор.
Поштовхом до поширення жовто-блакитної символіки стала Лютнева революція 1917 р. в Росії.
22 березня 1918 Центральна Рада прийняла Закон про Державний прапор республіки, затвердивши жовто-блакитний прапор символом Української Народної Республіки. 13 листопада 1918 синьо-жовтий прапор став і державним символом Західно-Української Народної Республіки. Він був затверджений на Підкарпатській Русі, а в 1939 - в Карпатській Україні. У період 1917 - початку 1919 рр.. синьо-жовтим прапором користувалися в Україні і більшовики.
Синьо-жовте поєднання кольорів остаточно оформився як едінонаціональное на початку XX ст. Символами України в новітньому їх трактуванні є безхмарне небо як символ миру - синій колір, і стиглі пшеничні ниви як символ достатку - жовтий колір.
24 серпня 1991 відбулося проголошення Акта про незалежність України, і над будинком Верховної Ради піднявся синьо-жовтий прапор.
У серпні 2004 року Президент підписав Указ № 987/2004 про встановлення Дня державного прапора України, який святкується щорічно 23 серпня. До цього День державного прапора святкувався тільки в Києві на муніципальному рівні. Зараз відзначається в Україні щорічно згідно з Указом Президента № 987/2004 від 23 серпня 2004 року зі змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 602/2009 від 7 серпня 2009 року.
(Цікаву версію щодо походження синіх і жовтих кольорів висунув історик і мовознавець зі Львова Б. Якимович. На його думку, слово "хохол" монгольського походження і складається з двох частин: «хох» - синій, блакитний, небесний, «улу» (юлу) - жовтий.)

28 червня - День Конституції України

Прийняттям даного документа в 1996 році ознаменувався початком становлення і розвитку нової демократичної і незалежної країни
День Конституції України відзначається щорічно 28 червня і є офіційним державним святом. Прийняттям даного документа в 1996 році ознаменувався початком становлення і розвитку нової демократичної і незалежної країни.

Можливо, для когось це свято не більше ніж черговий вихідний, проте для кожного свідомого громадянина день Конституції України — це більше ніж просто червоний день календаря, це подія, з якої, власне, починається існування держави, як такої.

Навряд чи варто нагадувати, що значить для української нації наявність власної незалежної держави, визнаного члена світової спільноти і повноправного учасника міжнародних відносин. До цього народ прагнув багато сотень років, і сьогодні йому нарешті пощастило пожинати плоди багатовікових зусиль, саме тому день Конституції України володіє особливим історичним та почесним значенням.

Свято Дня Конституції урочисто відзначається у всьому світі: починаючи з Японії та Норвегії, у яких в цей день влаштовуються масові народні гуляння, супроводжувані парадами і відкриттям дверей парламенту для всіх бажаючих, і закінчуючи Гібралтаром і невеликим островом Ніуе, які поки що не можуть похвалитися незалежністю . Місце, яке День Конституції займає у суспільному житті держави, дозволяє судити про роль Основного Закону в ньому. Як відомо, хороший меч кують не за один день, елітне вино витримують багато років, процес створення Конституції Україні також був довгий і тернистий. Починаючи з Конституції Пилипа Орлика 1710 року, яка, щоправда, так і не вступила в дію, і закінчуючи безсонною ночею з 27-го по 28-е червня 1996-го року, коли Основний Закон нарешті був прийнятий, — таким був нелегкий шлях цього великого документа. Але й результат того вартий — Конституція Україна по праву визнається однією з найбільш досконалих і демократичних Конституцій у всьому світі!

22 червня - День скорботи і вшанування пам’яті жертв Війни в Україні

Не дивлячись на те, що багатьом визнаним і компетентним військовим історикам вдалося майже в найдрібніших подробицях, відтворити хід подій тих далеких років і знайти відповідь на безліч питань, перед нами напевно ще на тривалий час залишиться незрозумілим одне - чому за права, благополуччя і прогрес однієї частини людей, об’єднаних якоюсь загальною ідеєю, обов’язково повинні розплачуватися своїм життям, здоров’ям і перспективами інші?
22-е червня 1941-го року, 4:00 ранку, мить ..., і шквал крові, болю і смерті. Він тривав кілька довгих років, одних із самих довгих років в житті тих, кому вдалося пережити весь цей жах на нашій землі. А багатьом не вдалося. Не судилось пережити цю мить, адже це тільки мить у тисячолітній історії всього нашого людства. Невже ми забули про це?
Кожен раз в цей День ми згадуємо. Згадуємо про тих, хто так і не повернувся з цієї війни. Про тих, хто кров’ю і потом відстоював нашу перемогу. Про тих, хто першим прийняв на себе цей страшний удар і про тих, чиї життя були покалічені і зруйновані іншими людьми. Людьми, схожими на нас. З тими ж бажаннями, з тією ж жагою до життя. Людьми з сім’ями, у багатьох з яких теж були діти, і може даже онуки. І, напевно, вони теж хотіли жити в мирі та злагоді ...
Пам’ять - хитра штука. Вона частенько зраджує нам. А потім знову 22-е червня 1941-го року, 4:00 ранку, мить ... і ...
Ніхто не забутий! Ніщо не забуте! Так ми говоримо своїм дітям. Ми стали передавати це з покоління в покоління. Ми закріпили цю пам’ятну дату в наших серцях. Україна встановила цю дату Указом Президента України від 17-го листопада 2000-го року № 1245/2000, вона має назву «День скорботи и вшанування пам’яті жертв Війни в Україні»; Росія - Указом Президента Російської Федерації від 8-го червня 1996 року № 857 "Про День пам’яті і скорботи"; Білорусія 22-е червня відзначає як «День всенародної пам’яті жертв Великої Вітчизняної війни». Ми пам’ятаємо. Ми сумуємо. Але чи є надія уникнути повторення подібного віроломства і насильства по відношенню до нас і наших дітей?
Вона є. Залишивши образи, ми навчилися прощати. Ми вміли прощати завжди. Прощати і не ображатися на людство за те, що воно допустило подібний хід розвитку подій. Ми навчилися любити. Любити тих, хто дорогий нам, хто поруч з нами. Любити життя, а не смерть, ненависть і агресію. Тому ми виграли тоді. Тому перемагаємо зараз. І не дай нам Бог забути про це!

22 січня - День Соборності України

22 січня, у день проголошення в 1919 році Акта злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, відзначається День Соборності України.

Це свято офіційно встановлене у 1999 році, враховуючи велике політичне та історичне значення об’єднання УНР і ЗУНР для утворення єдиної (соборної) української держави. У 2011 році День Соборності поєднали з Днем Свободи, що раніше відзначався 22 листопада, під назвою «День Соборності і Свободи України». Однак 2014 року Указом Президента Петра Порошенка свято було відновлено як День Соборності України.

У сучасному українському національному календарі дата 22 січня посідає одне з провідних місць і має глибокий символічний зміст: одвічної мрії українців на вільне життя в самостійній соборній незалежній державі. 22 січня 1918 року Універсалом Центральної Ради було проголошено незалежність Української Народної Республіки. Роком пізніше, 22 січня 1919 року, у Києві на Софійській площі було проголошено Акт Злуки (об’єднання) українських земель, в єдину Україну, стверджувалось об’єднання двох тодішніх держав УНР та ЗУНР, що постали на уламках Російської і Австро-Угорської імперій в єдину соборну Українську державу. У тексті Акту Соборності утверджувалось: «Однині на всіх землях України, розділених віками – Галичині, Буковині, Закарпатській Русі і Наддніпрянській Україні – буде одна, велика Україна. Мрії, для яких найкращі сини України жили і вмирали, стали дійсністю. Однині повіки буде одна, самостійна Українська Народна Республіка». Однак об’єднання України відбулось суто символічно: вже через кілька тижнів після проголошення Акту злуки більшовики захопили Київ, пізніше поляки окупували Східну Галичину, а Чехо-Словаччина - Закарпаття.

Перше святкування Соборності відбулось 22 січня 1939 року у Карпатській Україні (м. Хуст), на той час - автономній республіці Чехо-Словаччини. Цього дня під синьо-жовтими прапорами відбулась тридцятитисячна маніфестація місцевого населення, яке з’їхалось до столиці Карпатської України з усіх куточків краю згадати події 20-річної давнини.

Яскравим проявом єдності, волі українського народу до свободи, став «живий ланцюг», організований патріотичними силами 21 січня 1990 року з нагоди 71-ї річниці проголошення Акту Злуки. Мільйони тоді ще радянських українців узялись за руки від Києва до Львова, відзначаючи День Соборності. З того часу в Україні «живі ланцюги» створювались неодноразово, символізуючи єдність (соборність) українського народу, а День Соборності наразі відзначається на державному рівні вже щорічно.

27 січня - Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту

Міжнаро́дний де́нь па́м'яті жертв Голокос́ту — пам'ятна дата, запроваджена рішенням Генеральної Асамблеї ООН від 1 листопада 2005 року (Резолюція № 60/7). Відзначається щорічно — 27 січня. Саме цього дня 1945 року Радянська Армія визволила в'язнів найбільшого нацистського табору смерті Аушвіц-Біркенау в Освенцімі.

За час існування цього концтабору в ньому загинуло, за різними оцінками, від 1,5 до 2,2 млн людей. За загальними оцінками, жертвами масового знищення євреїв під час Другої світової війни, разом з 4,5 млн дорослих, стали 1,5 млн дітей.

"Голокост, що призвів до винищування однієї третини євреїв і незліченних жертв з числа представників інших меншин, буде завжди служити всім народам застереженням про небезпеки, що таять у собі ненависть, фанатизм, расизм і упередженість", - йдеться в резолюції ГА ООН. Ініціаторами ухвалення документа виступили Ізраїль, Канада, Австралія, Росія і США, а їх співавторами - ще понад 90 держав.

Оголосивши 27 січня Міжнародним днем пам'яті жертв Голокосту, Генеральна Ассамблея ООН закликала держави-члени розробити просвітницькі програми, щоби наступні покоління зберегли пам'ять про цю трагедію з метою запобігання в майбутньому актам геноциду і охороняти, як пам'ятки історії, місця, де відбувалися масові вбивства євреїв.

Уперше Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту відзначили в усьому світі у 2006 р. Проте деякі країни відзначали цей день і раніше.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 5 липня 2011 р. № 3560-VI "Про 70-річчя трагедії Бабиного Яру" на державному рівні Україна вперше відзначила Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту у 2012 році.

28 січня - День Державного Прапора України     

28 січня виповнюється 25 років від дня затвердження національного синьо-жовтого прапора – Державним прапором України.

Державний прапор – невід’ємний атрибут кожної країни, що уособлює самобутність та спадкоємність її державотворчих традицій. Його еволюція у своєрідний спосіб відображає багатовікові процеси розвитку, становлення та життєдіяльності державних утворень. Серед прапорів Київської Русі переважним був червоний колір – найбільш зручний для сигналізації під час бою. Але національний (державний) прапор у його сучасному розумінні, можна вважати, з’явився на етапі існування козацької держави. Тоді найвищий щабель в ієрархії посідав загальновійськовий, або гетьманський прапор, що певною мірою відігравав роль та містив ознаки державного. Найвідоміший із відомих гетьманських прапорів пов’язують з ім’ям Богдана Хмельницького (він був білого кольору). Стосовно кольорової гами, то стійке поєднання синього і жовтого кольорів на національному прапорі фіксуємо із середини ХІХ століття. У час «весни народів» 1848 року Головна руська рада проголосила загальноукраїнським гербом старовинний герб князів Романовичів, Львівські землі та Руське воєводство –   зображали золотого лева, що спирається на скелю, на блакитному тлі. Саме такі зображення мали на своїх прапорах  загони Національної гвардії в Яворові та інших містах Галичини. У цей же час згідно з геральдичними звичаями усталилися поєднання жовтої та синьої смуг на прямокутному полотнищі. 1914 року, на відзначенні 100-річчя з дня народження Шевченка поєднання цих кольорів засвідчувало національний характер маніфестацій у багатьох містах України. Утвердження ж синьо-жовтого прапора як державного відбулося із проголошенням Української Народної Республіки (УНР). Потім в історії України був період червоного «серпасто-молоткастого», а за синьо-жовтий саджали до в’язниць. У новітні часи національний синьо-жовтий прапор уперше офіційно замайорів на ратуші міста Стрий 14 березня 1990 року. У Києві прапор було піднято над міською мерією пізніше – 24 липня 1990. 23 серпня 1991 року групою народних депутатів синьо-жовтий український прапор внесено у сесійну залу Верховної Ради, а вже  4 вересня його урочисто підняли над будівлею парламенту. 18 вересня 1991 року була підписана постанова про дозвіл «у протокольних заходах використовувати синьо-жовтий прапор», а постанова ВР України від 28 січня 1992 року надала йому статусу Державного. Остаточно Прапор Держави Україна затверджено статтею 20 Конституції України у 1996 році. День прапора в Україні щорічно відзначається 23 серпня.

29 січня – День пам’яті Героїв Крут

Ця історія досі викликає неоднозначні оцінки. І це відбувається як з боку суспільно - політичної свідомості обох держав, учасниць згаданої події, так і з боку суто історичного підходу вельми шанованих дослідників .

29 січня 1918 року . Збройне зіткнення на залізничній станції біля села Крути , яка розташовувалася на 130 -му кілометрі в північно-східному напрямку від Києва, Україна . Учасники події : невеликий загін з боку юної Української Народної Республіки (близько 600 чоловік) і знаменита Червона гвардія Радянської Росії , яка значно перевищує своїх вимушених супротивників числом, бойовим потенціалом і досвідом. Результат бою не важко передбачити. У запалі громадянського протистояння, трансформації суспільного і політичного світогляду , в пікових точках переломних моментів, що стали низкою таких подій , які змусили нашу історію зазнати найглибших змін, цей бій ніяк не міг залишитися в забутті.

Причини, з яких це сталося, для деяких очевидні, для деяких так і залишаться незрозумілими і навіть зовсім необгрунтованими, але вони мали місце бути. Як факт, який завжди залишається фактом - такою правдою, яку неможливо ані сховати, ані спотворити; лише на короткий час і лише під дією величезного страху. Але коли ця напруга слабшає, правда знову відкривається. Вона як світло, від якого тікає всяка темрява .

А правда в тому, що народ України любить свою країну. Своєю кров’ю, душею і своєю працею він, як і будь-який інший народ, прагне до життя і благополуччя. Це було доказом , яскравим доказом, і насамперед самим собі . Доказом перед усіма іншими, нехай сильнішими, більш амбітними, але це - пряма відповідь на історичний виклик .

Указ Президента України про «День пам’яті Героїв Крут» № 15 /07, який відзначається 29- го січня, був підписаний 15-го січня 2007-го року.

Цей День, не дивлячись ні на що, назавжди залишиться світлим в нашій пам’яті. День подвигу та прикладу для майбутніх і нинішніх поколінь. День надії і любові до своєї вітчизни. День пам’яті Героїв Крут.

20 лютого – День Героїв Небесної Сотні  

Людина, розумна людина, завжди сподівається на краще. Це природно, адже ми не станемо заперечувати, що найчастіше обставини, що нас оточують, просто змушують нас це робити. Надія супроводжує нас, напевно всюди, але що ми готові зробити для того, щоб вона не залишилася марною. Далеко не кожній людині випадає така честь, щоб сприяти втіленню кращих сподівань. А сприяння, активне сприяння в цьому - є єдина причина, по якій здійснюється це велике таїнство, дане нам Богом. Адже погодьтеся: не важливо, пливемо ми за течією чи проти, але важливо - на краще або гірше, і важливо, що рухаємося, і рухаємося по милості Божій.

20-е лютого 2014-го року стало якоюсь переломною датою цієї надії на краще для всього українського народу. Відчуваючи глибокі і тривалі приниження та відвертий гніт з боку пострадянської корупційної, кримінально-комуно-кегебістско-олігархічної химери, багатонаціональний український народ пробудився. Він встав перед тираном і не залишився у смертельної байдужості до майбутнього своїх дітей, до теперішнього своєї, даної Богом душі, до гідності та честі свого доброго імені.

На жаль «грабіжники граблять, і грабуючи, граблять грабіжно». Так написано у Святому Письмі. Ця дата з’явилася яскравим доказом тих слів і деспотична система вирішила умертвити цю надію.

Чи можна умертвити надію? «Надія лицеміра загине» - так написано у Святому Письмі. Але чи можна назвати лицеміром того, хто віддає найдорожче, що у нього є - життя, заради ближнього свого, заради кращого життя для ближнього свого? Таку людину називають героєм. Такі люди не вмирають, а їх життя продовжується на Небесах, поруч з Отцем Небесним.

11-го лютого 2015-го року, Указом Президента України № 69/2015 «Про вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні» в країні встановлено особливий пам’ятний день - «День Героїв Небесної Сотні», який відзначається тепер щорічно 20-го лютого. Це зроблено, «На підтримку ініціатив громадськості та з метою увічнення великої людської, громадянської і національної відваги та самовідданості, сили духу і стійкості громадян, завдяки яким змінено хід історії нашої держави, гідного вшанування подвигу Героїв Небесної Сотні, які віддали своє життя під час Революції гідності (листопад 2013 року - лютий 2014 року), захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України».

21 лютого Міжнародний день рідної мови  

Наше спілкування між собою зрозумілою нам мовою в переважній більшості випадків має для нас величезне значення. Мова та її нарічча стають не просто засобом комунікації, але й відкривають для нас дуже широкі можливості. Людина так звикає до рідної мови, що вона стає невід’ємною частиною її власної особистості. Так створена людина, що рідною зазвичай стає найбільш близька до неї та її душі мова.

Колись ми всі говорили однією мовою. Розуміли один одного і нам не був потрібен хороший фахівець - перекладач. Згідно з Біблійними текстами поділ мов відбувся в регіоні, який був названий Вавилон. Не заглиблюючись у причини цього явища скажемо, що зараз на нашій планеті за оцінками фахівців всесвітньої організації ЮНЕСКО налічується близько 6-ти тисяч мов, причому половина з них перебуває під прямою загрозою зникнення. Добре це чи погано - не можна сказати напевно, проте абсолютно точно можна стверджувати, що окрема, самостійна мова - це своєрідний носій цілком певних традицій та культурної спадщини, що в свою чергу вказує на конкретну цінність, яку вона може представляти хоча б з точки зору історичної аналітики.

У 1999-му році, на 30-й сесії Генеральної конференції Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, було прийнято рішення заснувати Міжнародний день рідної мови. Датою щорічного свята вибрано 21-е лютого. Це всесвітне свято було засноване з метою сприяння багатому культурному та мовному різноманіттю. Збереження багатомовності дає можливість зберегти не тільки унікальний погляд на нашу тисячолітню історію і культуру, але й виробити найбільш широкі підходи у сфері взаєморозуміння і людяності, які все ще продовжують зберігати в собі ряд проблем, вирішення яких видається складним завданням.

Зроблені кроки по збереженню і поширенню рідних мов на практиці показали, що це активно служить зміцненню солідарності і терпимості, розширенню взаєморозуміння і діалогу, що особливо цінно для нас і нашої власної, сучасної культури і традицій.

Реформація — широкий релігійне і суспільно-політичний рух у Західній та Центральній Європі XVI — початку XVII століття, спрямоване на реформування католицького християнства у відповідності з Біблією.

Головною причиною Реформації стала боротьба між представниками зародження капіталістичного способу виробництва і захисниками панував у той час феодального ладу, охороною ідеологічних догм якого займалася католицька церква. Інтереси і сподівання зароджувався класу буржуазії і так чи інакше підтримали його ідеологію народних мас знайшли прояв у підставі протестантських церков, які закликали до скромності, економії, накопичення і опорі на себе, а також у формуванні національних держав, в яких церква не грала головну роль.

Початком Реформації вважають виступ доктора теології Віттенберзького університету Мартіна Лютера: 31 жовтня 1517 року він, за легендою, прибив до дверей віттенберзької Замкової церкви свої "95 тез", у яких виступав проти існуючих зловживань католицької церкви. Протестантизм набув поширення у всій Європі у віровченнях послідовників Лютера.

Кінцем Реформації історики вважають підписання Вестфальського миру у 1648 році, за підсумками якого релігійний чинник перестав відігравати істотну роль у європейській політиці, повідомляє Вікіпедія.

У минулому році Президент Петро Порошенко підписав Указ "Про відзначення в Україні 500-річчя Реформації". У роз'ясненні Адміністрації Президента кажуть, що указ з'явився з ініціативи Всеукраїнської ради церков, він має продемонструвати позицію влади щодо підтримки протестантських релігійних організацій.

11 квітня Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів

Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів відзначається 11 квітня за ініціативою ООН. 

11 квітня 1945 в’язні Бухенвальду підняли інтернаціональне повстання проти гітлерівців, і вийшли на волю. Здається, так давно це було. Але тільки не для тих, хто пройшов крізь жахіття фашистських катівень. Біографії цих людей - це справжні уроки мужності для молодого покоління.

Всього на території Німеччини та окупованих нею країн діяло більше 14 тисяч концтаборів. За визнанням самих есесівців, в’язень, тривалість життя якого в таборі складала менше року, приносив нацистам майже півтори тисячі рейхсмарок чистого прибутку.

За роки другої світової війни через табори смерті пройшли 18 мільйонів чоловік, з них 5 мільйонів - громадяни Радянського Союзу.

26 квітня Міжнародний день пам’яті Чорнобиля

26 квітня в Україні День чорнобильської трагедії.Чорнобильська атомна електростанція, 26 квітня 1986 року, — планове виключення реактора, що тривало 20 секунд, здавалося звичайною перевіркою електрообладнання. Проте через декілька секунд в результаті різкого стрибка напруги стався хімічний вибух, в результаті якого в атмосферу викинуто близько 520 небезпечних радіонуклідів. Вибух був настільки потужним, що забруднення розповсюдилося на значні ділянки території Радянського Союзу, які наразі входять до складу Білорусі, України та Росії. За офіційними повідомленнями, відразу після катастрофи загинула 31 людина, а 600 000 ліквідаторів, які брали участь у гасінні пожеж і розчищенні, отримали високі дози радіації.Згідно з офіційними даними, радіоактивному опромінюванню піддалися майже 8 400 000 мешканців Білорусі, України та Росії, що перевищує чисельність населення Австрії.Забруднено близько 155 000 кв.км території, що складає майже половину загальної площі території Італії. Сільськогосподарські угіддя площею майже 52 000 кв.км, а це більш ніж площа території Данії, забруднені цезієм-137 і стронцієм-90 з періодом напіврозпаду в 30 і 28 років, відповідно. Майже 404 000 людей були переселені, проте мільйони як і раніше живуть в умовах, коли залишкова дія, що зберігається, створює цілу низку небезпечних наслідків. 15 грудня 2000 року діяльність ЧАЄС як виробника електроенергії було припинена.У вересні 2003 року на саміті СНД президент України Леонід Кучма запропонував країнам-учасницям Співдружності оголосити 26 квітня Міжнародним днем пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф. Рада глав держав СНД підтримала цю пропозицію.

За оцінками Міжнародної організації праці (МОП), щорічно відбувається понад 270 мільйонів нещасних випадків на виробництві, які ведуть до відсутності на робочому місці протягом більше 3 днів, і від близько 160 мільйонів випадків хвороб без смертельного результату. Кожен день в світі вмирають в результаті нещасних випадків і захворюваності на виробництві близько 5000 осіб, в рік - від 2 до 2,3 мільйона осіб.

Для запобігання нещасним випадкам на виробництві існують цілі інженерні системи з техніки безпеки. З урахуванням специфіки того чи іншого робочого процесу розробляються відповідні інструкції, приписи, правила з техніки безпеки, вводиться систематичний інструктаж працівників і всього персоналу, вводиться в штат інженер по техніці безпеки, а якщо це не є можливим, то його функції бере на себе або дублює начальник підрозділу, зміни, майстер або бригадир. На жаль, це різко знижує якість контролю за дотриманням техніки безпеки. Але навіть це не може повністю запобігти так званому "людському фактору". Статистика чітко показує, що найбільш часті випадки травматизму на виробництві відбуваються саме, коли знижується увага працівника. Це як правило відбувається наприкінці робочого дня, в кінці робочого тижня, рідше перед обідньою перервою. На жаль, через недбальство виконавця робіт, правила техніки безпеки, часто пишуться ціною здоров’я та життя працівників.

Міжнародна організація праці оголосила 28 квітня Всесвітнім днем охорони праці для того, щоб привернути увагу світової громадськості до масштабів проблеми, а також до того, яким чином створення та просування культури охорони праці може сприяти зниженню щорічної смертності на робочому місці. Вперше він відзначався у 2003 році.

Ідея проведення Всесвітнього дня охорони праці бере початок від Дня пам’яті загиблих працівників, уперше проведеного американськими та канадськими трудящими в 1989 році в пам’ять про працівників, які загинули та отримали травму на виробництві.

У цей день більш ніж в ста країнах світу проводяться заходи, спрямовані на привернення уваги громадськості до невирішених проблем охорони праці.

В Україні цей День отримав назву «День охорони праці» і відзначається згідно до Указу Президента України № 685/2006 від 18 серпня 2006 року щорічно 28 квітня.

Благаємо - дотримуйтесь правил з техніки безпеки!

8 травня День пам’яті та примирення в Україні         

Такі людські амбіції, які зав’язуються на культі окремої людської особистості і зарозумілість, зведена на рівень державної політики: відверта брехня, підступність і бажання збагачення, а за рахунок ближнього свого сусіда, приводять зрештою до розв’язування будь-якої війни. Вони не зникнуть самі по собі.

На рівні простої людини, для того, щоб побудувати навіть саме звичайне житло чи народити і поставити на ноги дитину, ми змушені вкладати масу сил, коштів і часу. Навпаки, щоб в нетерпимості до ближнього зруйнувати все це, достатньо однієї миті і вкрай не хитрої, дешевої пекельної машини.

Терпіння і відсутність такого координально впливають на наше життя. Терпіння - це одна з чеснот, даних нам Богом, щоб навчитися прощати, знаходити порозуміння і примирення між собою. Не маючи терпіння між собою, не можемо мати миру один з одним, ми воюємо, знищуючи насамперед самих себе.

Чергове нетерпіння - зведене в площину практичної ненависті - Друга світова війна, одними з передумов до якої з’явилися політична ідея «арійського світу», роздування міфів про утиск німецькомовного населення в пресі, радісні вигуки «Гітлер - введи війська» і анексія Німеччиною Судетської області, що належала Чехословаччині, розпочалася 1-го вересня 1939-го року. Вона охопила всю земну кулю і тривала до 2-го вересня 1945-го року, забрала і скалічила десятки мільйонів життів, принесла наймасштабнішу розруху і горе.

Для Європи, як і для всього Нового Світу, це було жахливе потрясіння. Це було потрясінням для України і всіх інших радянських республік, що входили тоді до складу СРСР, найближчого партнера і «об’єднувача пролетарів усіх країн», помічника Німеччини з впровадження псевдо соціалістичної каральної системи до середини 1941-го року. Слово «каральної» ми вибрали керуючись фразою: «Держава - апарат насильства в руках панівного класу»

Щоб зупинити криваве безумство і насильство, знадобилася безпрецедентна консолідація з боку всього світового співтовариства і політикуму. У боротьбі за звільнення від цієї згубної виразки об’єдналися здавалося б чужі до цього ідеології (наприклад, демократія, монархія і радянська диктатура пролетаріату) і Бог дав нам перемогу.

Але амбіції нікуди не поділися, просто перекачували і розчинилися навколо вогнища цієї тліючої хвороби. Так, 7-го травня 1945-го року німецький генерал Йодль від імені основного агресора, у ставці Дуайта Ейзенхауера в Реймсі, підписав умови беззастережної капітуляції Німеччини, у свою чергу «ображений» радянський уряд висловив категоричний протест з вимогами підписати акт про беззастережну капітуляцію Німеччини безпосередньо в Берліні за участю СРСР, що формально і було зроблено днем пізніше, 8-го травня 1945-го року, близько опівночі. Цей процес відбувся в передмісті Берліна Карлсгорсті, який був зайнятий радянськими військами. Делегація представників німецького командування на чолі з генералом Кейтелем з боку агресора підписали акт про беззастережну капітуляцію збройних сил Німеччини. Від Великобританії акт підписав маршал Артур Теддер, генерал Карл Спаатс від США, від усіх радянських республік був підпис маршала Георгія Жукова та генерал Жан де Латтр де Тассіньї від Франції.

9 травня День Перемоги

Війна завжди починається раптово, хоча через покоління для істориків вона видаватиметься неминучою. У 1941 році почалася найстрашніша, найближча, найдорожча - Велика Вітчизняна. Кажуть, без величезних втрат, нацистів було не зупинити ...
У Берлінській операції, в 1945 році, було залучено понад 2,5 мільйонів солдатів і офіцерів, 6250 танків і самохідних гармат, 7500 літаків. Втрати виявилися величезними: за добу Червона Армія втрачала, за офіційними даними, понад 15 тисяч солдатів і офіцерів. Усього радянські війська в Берлінській операції втратили 352 тисячі чоловік, у тому числі 78 тисяч чоловік загиблими.
В ході операції широко використовувалися танки в місті. В подібних умовах вони не могли застосувати широкий маневр і ставали зручною мішенню для протитанкових засобів німців. Це також призвело до великих втрат: за два тижні боїв Червона Армія втратила третину танків і САУ, які брали участь у Берлінській операції, що склало 1997 одиниць. Також було втрачено 2108 гармат і мінометів і 917 бойових літаків. В результаті радянські війська повністю розгромили 70 піхотних, 12 танкових і 11 моторизованих дивізій супротивника, взяли в полон близько 480 тисяч осіб.
9 травня 1945 на Центральний аеродром імені Фрунзе приземлився літак «Лі-2» з екіпажем А. І. Семенкова, що доставив в Москву акт про капітуляцію фашистської Німеччини. А 24 червня на Червоній площі відбувся Парад Перемоги. Командував парадом Рокоссовський, приймав парад - Жуков.
На параді урочистим маршем пройшли зведені полки фронтів у такому порядку: Карельського, Ленінградського, 1-го Прибалтійського, 3-го, 2-го і 1-го Білоруських, 1-го, 4-го, 2-го і 3-го Українських , зведений полк Військово-Морського Флоту. У складі полку 1-го Білоруського фронту особливою колоною пройшли представники Війська Польського. Попереду зведених полків фронтів йшли командувачі фронтами і арміями, Герої Радянського Союзу несли прапори прославлених частин і з’єднань. Парад завершився маршем 200 прапороносців, які кидали прапори переможених німецьких військ на поміст біля підніжжя Мавзолею.
День Перемоги Радянського Союзу над фашистською Німеччиною у Великій Вітчизняній війні був і залишається одним з найбільш шанованих свят у країнах колишнього Радянського Союзу. Перемога над фашистським безумством дісталася нам і всьому світу дуже дорогою ціною. Ні хто не забутий, ніщо не забуто. І ми будемо пам’ятати про це.

14 травня День Матері

У багатьох країнах світу відзначають День матері 13 травня. В Україні - цей день відзначається в другу неділю травня відповідно до Указу Президента України від 10 травня 1999 року № 489/99.
Історія свята така: у 1908 році молода американка Анна Джервіс з Філадельфії виступила з ініціативою вшановування матерів у пам’ять про свою матір, яка передчасно померла. Анна писала листи до державних установ, законодавчих органів, видатних осіб із пропозицією один день у році присвятити вшануванню матерів.
Її старання увінчалися успіхом - в 1910 році штат Вірджинія перший визнав День Матері як офіційне свято. Хоча по суті це - свято вічності: з покоління в покоління для кожного мама - найголовніша людина для своїх дітей.
Безумовно, День матері - це одне з самих зворушливих свят, тому що кожен з нас з дитинства і до своїх останніх днів несе в своїй душі єдиний і неповторний образ - образ своєї мами, яка все зрозуміє, простить, завжди пожаліє і буде самовіддано любити незважаючи ні на що.
Щастя й краса материнства в усі століття оспівувалися кращими художниками і поетами. І невипадково - від того, наскільки шанована в державі жінка, яка виховує дітей, можна визначити ступінь культури й благополуччя суспільства. Щасливі діти ростуть в дружній родині й під опікою щасливої матері.
В цей день ми від усієї душі вітаємо дорогих мам з їх святом. Хай світлом і добром відгукуються в душах дітей ваші нескінченні турботи, терпіння, любов і відданість.
В 2017 році День матері в Україні припадає на 14 травня.

18 травня День вишиванки

У культурі практично будь-якого народу є речі, які яскраво відображають його особливу національну традицію. Вишиванка - яскравий приклад і підтвердження цьому. Історія вишиванки своїми витоками сягає в незапам’ятні часи. Ще за свідченням знаменитого давньогрецького історика, географа і мандрівника Геродота, елементами вишиванки був прикрашений одяг скіфів, які проживали в наших землях в період VIII ст. до н. е. - IV ст. н. е. Знаменитий арабський мандрівник X ст. у своїх розповідях також згадує про русів, які носили вишитий одяг. У ході сучасних досліджень, наприклад, на Черкащині були знайдені срібні бляшки з фігурками чоловіків, датування знахідок VI ст., дослідження яких показали ідентичність елементів одягу і орнаменту вишивки українського народного костюма XVIII-XIX століть.
День вишиванки - поки ще не офіційне і відносно нове народне свято, покликане к сприянню єдності і культурного відродження всього багатонаціонального українського народу. Воно відзначається в третій четвер травня.
В 2017 році День вишиванки припадає на 18 травня.

20 травня День Європи 

З 2003 року в третю суботу травня в Україні відзначається День Європи відповідно до Указу Президента № 339/2003 від 19 квітня 2003 року.
Відправною точкою на шляху до встановлення Дня Європи вважається Декларація Шумана.
9 травня 1950 року в Парижі міністр закордонних справ Франції Робер Шуман закликав Францію, Німеччину та інші європейські країни об’єднати їхні вугільну та сталеливарну галузі промисловості (основи нарощування військової техніки) та віддати їх в управління нової наднаціональної структури. Це стало «наріжним каменем Європейської федерації». Завдяки об’єднанню економічних зусиль і розподілу досягнутих результатів європейські країни уникнули накопичення військової могутності одна проти одної, що і забезпечило мир в Європі.
Три з половиною десятиліття тому на Міланському саміті 1985 лідери ЄС вирішили увічнити день проголошення Декларації Шумана та постановили щорічно відзначати «День Європи».
У День Європи жителі України відзначають день спільних цінностей, спільної історії всіх націй континенту.
До речі. У 1887 році в Закарпатті (яке тоді перебувало у складі Австро-Угорщини) у Верхнетісянській улоговині на правому березі Тиси було встановлено двометровий геодезичний знак, що позначає географічний центр Європи.
Координати цього географічного центру Європи: 47 ° 563" північної широти і 24 ° 1130" східної довготи.
В 2017 році День Європи в Україні припадає на 20 травня.

21 травня День пам'яті жертв політичних репресій

Цей День пам’яті і скорботи про жертви, які загинули або постраждали в Україні в наслідок політичних репресій комуністичного режиму, спочатку з’явився в національному календарі країни наприкінці 90-х років і носив назву "День пам’яті жертв голодомору", відображаючи в своєму формулюванні одне з найтяжчих злочинів проти людяності тієї безжальної влади. Відзначався в четверту суботу листопада (Указ Президента України № 1310/98 від 26-го листопада 1998-го року). Потім, згідно з Указом Президента України № 1181/2000 від 31-го жовтня 2000-го року, цей пам’ятний Де

• Історичні відомості
• Керівний склад ради
• Апарат сільської ради
• Депутатський корпус
• Декларації
  • Декларації за 2015 рік
• Моя Україна
  • Державна символіка України
  • Запорізька область
• Реєстрація місця проживання
  • ІНФОРМАЦІЙНА КАРТКА АДМІНІСТРАТИВНИХ ПОСЛУГ
  • ТЕХНОЛОГІЧНА КАРТКА АДМІНІСТРАТИВНОЇ ПОСЛУГИ
  • ID: Видача паспорта громадянина України у формі картки по досягненню 14-річного віку (вперше)
  • Вклеювання фотографій до паспорта громадянина України при досягненні 25- та 45-річного віку
• Державні закупівлі
• Сесії сільської ради
  • Повідомлення про скликання сесій
  • Результати поіменного голосування депутатів
  • Рішення сесій
• Бюджет
  • ЗВІТНІСТЬ
  • Паспорти бюджетних програм
• Події
• COVID-19
• Установи та організації
  • ФАП
  • Клуб
  • Бібліотеки
• Рішення виконавчого комітету
• КП "Жовтневе"
• Державні свята та пам'ятні дати